Світову громадськість приголомшило
нечуване в історії лихоліття – організований сталінсько-більшовицькою системою
СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту.
Українців ставили
на коліна, витискали з них останні соки, виривали серце і розтоптували.
Члени клубу «Надвечір’я» ось уже в котрий раз зібралися 26 листопада 2017 р. у районній бібліотеці, щоб вшанувати
пам'ять померлих у 1933 році.
Працівники
бібліотеки, зокрема ведучі заходу Осика М. П. та Град Л. С., підібрали такі
слова і факти, що у кожного в нас щеміло серце, в очах бриніли сльози.
Чому
так сталося? Що спричинило жахливий голод ?
На ці питання
дав відповідь лікар за фахом, краєзнавець і дослідник В. П. Горбоватий. Він
підкреслив, що саме у той час Сталін вирішив будувати міцну, потужну воєнну
промисловість.
Але
як ? Де дістати кошти? У селі! Саме на село ліг той тягар: і прогодувати місто,
і дати хліб державі, щоб було що продати закордоном… У селян відбирали усе, що вони
виростили за рік, і село опинилося у жахливому становищі. Пухли з голоду старі
й малі, вмирали цілі родини і села, назавжди зникали прізвища.
Декілька
десятків років тому ми навіть не знали про ті страшні події 1932 – 1933 рр.
Лише десь, у деяких книгах, були якісь спогади про неврожай 1932 року. Але з
проголошенням Незалежності України почали з’являтися жахливі факти з нашої
історії – історії будівництва соціалізму задля щастя людей…
Саме у наші часи побачили світ
заборонені книги, які глибоко розкрили всю ту ганебну політику партії щодо
України.
І зав. відділом
обслуговування Мотрук Г. Й. досить цікаво і образно зробила екскурс
літературними творами та виданнями на тему голодомору 1932 – 1933 рр.
Смерть чигала по
селах, не випускаючи з рук своєї гострої голодної коси.
Як виживали і боролися з голодом
розповіла вчитель – пенсіонер Турман О. Б.
« Усі ми діти тих, хто врятувався.
Нас могло бути в декілька разів більше»,- саме такими словами розпочала свої
спогади про ті страшні голодні роки Демкура М. М.
Директор Гусятинської
ЦБС Фаберська М. М. наголосила на тому, що наш святий обов’язок перед минулим
вшановувати щорічно пам'ять померлим у 1933р., запалювати свічки, читати
молитви й розповідати про них дітям, онукам, правнукам.
Так! Голодомор
був!
Люди
гинули, падали по дорозі і потім їх підбирали і кидали в одну могилу. Матері
помирали під тинами, а немовлята смоктали ще чуть тепле материнське молоко, не
розуміючи, що воно останнє в їхньому такому короткому житті. Саме про це йшлося
у поезії « Ти кажеш не було голодомору?», яку прочитала бібліотекар Лозінська
Г. І..
1933
рік не кров'ю залитий, а трупами вкритий. Життя
тоді перетворилося в повільну жахливу смерть під назвою Голодомор.
«Це наш біль, наша скорбота , наша
Голгофа», - сказала поетеса – землячка Федорів О.М і прочитала свій вірш «Голодомор».
Смерть. Жах .Страх.
Це вони панують і знищують усе.
Але не в силі знищити лише одного –
великої душі українця.
Так, нас
нищили,морили голодом, а ми йшли, спотикалися, падали, але вставали, піднімали
один одного і ступали далі.
Усі члени клубу
«Надвечір’я», вшановуючи пам'ять померлих у 33- ому, зробили
висновок, що ми нація, з якою боролися, нація, яку прагнули знищити. Але ми
вистояли, вижили!
Уже
стемніло за вікнами, а ми ще і ще поверталися спогадами у страшне минуле. І
кожен, хто висловлювався, завершував свій спогад побажаннями ніколи нікому не
знати голоду, а завжди мати хліб святий на столі і мир міцний на землі. А нашій
неньці Україні завжди жити й процвітати. Підтверджуючи це, ми разом з церковним
хором виконали пісню « Боже великий, єдиний».
Завершилася
наша зустріч пригощанням хлібом – символом вічного життя і спокою. І таким
смачним був цей кусочок хліба, бо перейняв всі наші болі й страждання.
Від
імені всіх членів клубу «Надвечір’я» хочу низько вклонитися організаторам цієї
зустрічі - працівникам районної
бібліотеки за те ,що вони роблять усе можливе для того, щоб жила книга,йшла
в маси, викликала віру,пам'ять і молитву в серцях читачів.
Вчитель-пенсіонер, член клубу
«Надвечір’я» Коваль Р.А.
