День матері

Мама старенька стоїть на воротах,
Від сліз солених її очі печуть.
Чекає дітей, у щоденних турботах,
А діти невдячні додому не йдуть.
Бо нічого в світі краще нема,
як на тебе чекає ще мати жива!
Відвідай її хоч раз у неділю,
бо стомлена мама плекає надію.
Коли ти прийдеш і мама зрадіє,
Тобі все простить і все зрозуміє.
Ніхто так не вміє, як мама пробачити.
Дай її Боже ще трохи прожити!
Приїжджайте до мами у вільну хвилину.
Бо роки летять і летять без упину.
Любіть свою маму, коли ще жива!
Бо колись схаменетесь – а її вже нема...

*******

День матері — міжнародне та локальне свято. В Україні офіційно відзначається щорічно, починаючи з 2000 року, у другу неділю травня.

У вихованні велика роль відводиться матері, яка боролася за духовне збереження своїх дітей, щоб вони пам'ятали свою національну спадщину і походження.

В Україні жінка споконвіку асоціювалася з берегинею сім'ї. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина — матір. Саме від неї залежить виховання дитини і саме мати прищеплює любов до рідної землі.

МАМА: ЛЮБА, МИЛА, ДОРОГА!

День матері в Україні у 2020 році припадає на неділю, 10 травня.
День матері Україна традиційно відзначає у другу неділю травня.
Відбувається це згідно з Указом Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Це свято – привід сказати мамі про те, що вона – найрідніша та найдорожча людина.

День матері – це свято на честь матері, материнства, зв’язку матері з дитиною і вплив матерів на суспільство. Мама – головна людина в житті кожного. Той, хто дав життя і віддав вам і вашим сестрам або братам всі свої сили, передав знання і досвід. Не забудьте відвідати маму. Поки живі наші батьки, ми залишаємося дітьми. У цей день українці йдуть в гості до матері, вітають їх і нагадують, якими важливими вони є в їхньому житті. Мама завжди самовіддано любить своїх дітей, незважаючи ні на що, і завжди рада нашим перемогам і щиро співчуває невдачам. Якщо в День матері ви не можете прийти до мами, то обов’язково треба подзвонити їй і сказати теплі слова і нагадати про те, як сильно ви її любите.

З безмежною любов’ю і пошаною ми бережемо в серці образи тих, хто подарував нам життя – наших матерів. В це велике для кожного з нас свято згадайте все те, за що вдячні своїм матерям, і сердечно помоліться за їхнє щастя і благополуччя. У спільній молитві попросимо здоров’я і Божого заступництва для всіх матерів.

Вітаємо матерів зі святом та дякуємо за життя!

"Спасибі за ласку, за щире тепло
Недоспані ночі, турботи й добро.
Здоров’я міцного Вам зичимо щиро,
Любові і радості, злагоди й миру!"

Пам’ятаймо ту війну.

  В Україні 8 травня відзначають День пам’яті і примирення, а 9 травня – День Перемоги над нацизмом.

  Пам’ять – це один з найбільших скарбів, яким володіє людство. Пам’ятаючи минуле, суспільство будує майбутнє.

  У книгах зберігається минуле:  документи, фотографії, документальні факти, розповіді очевидців події Другої світової війни.

 Хоч би скільки книжок було написано про Другу світову війну, ще довго не настане той час, коли можна буде стверджувати, що вже досить сказано. Висловити все не можливо, бо не було міри героїзму людей, виявленому у війні, немає міри горю і стражданням, які принесла вона на своїх чорних крилах.
Письменники, художники, музиканти звертаються у своїх творах до теми війни, щоб залишити в пам'яті події, які розкривають велич народу.
  Складні взаємини людей на війні, де поряд із справжнім героїзмом проявляється і боягузтво, поряд з високою людяністю - жорстокість.
   Книги про війну схожі на пам'ятник загиблим. Вони спонукають любити рідний край, бути стійкими у важких випробуваннях.
Значення цих книг зростає у зв'язку з величезною актуальністю теми війни в наші дні. І вклад письменників у загальну справу боротьби за мир - це їх книги, які сміливо можна вважати зброєю.

  Тож пам’ятаймо про страшну Трагедію і вклонімося усім ,хто загинув, хто пережив ті події.

Хай буде мир, хай більше не горить у пеклі війн твоє життя, людино.

   8 й 9 травня відзначаємо День пам’яті та примирення і 75-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, яка забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей в усьому світі. Цьогорічна інформаційна кампанія традиційно проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Перемагаємо». Символом пам’яті про жертв війни залишається червоний мак. Друга світова війна стала найбільш  кривавою і жорстокою в історії людства. Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом.  Українці  зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками. Ми добре знаємо ціну війни.

     Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність. Ця боротьба триває щоденно вже шість років і ми не маємо права програти, бо, як і 75 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.

Багато творів українських письменників і поетів  розкривають події та наслідки війни. Пропонуємо прочитати романи Івана Багряного “Людина біжить над прірвою” та “Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами”, “Дума про невмирущого” Павла Загребельного, “Вогняні стовпи” Романа Іваничука. Віра в силу українського народу була основною темою творчості Олеся Гончара. Не слід забувати й про те, що письменник і кінорежисер Олександр Довженко у роки війни фактично постав як самобутній прозаїк і емоційний публіцист. Його оповідання на воєнну тему (“Ніч перед боєм”, “Стій, смерть, зупинись!”, “Відступник”, “На колючому дроті”) яскраво доносять до читача ті буремні події. Крім названих творів, у мережі Інтернет доступні також оповідання, повісті, романи інших письменників, завітайте на сайт Українська Друга Світова та Український  інститут національної  пам’яті.

Чому червоні маки – символ пролитої крові.

Чому червоні маки – символ пролитої крові
В Україні здавна кажуть: маки цвітуть там, де була пролита козацька кров. Тому червоний мак не лише європейський, але й український символ скорботи про героїв, загиблих у двох кровопролитних світових війнах війнах минулого століття.
Мак як символ Дня пам'яті та примирення
Довідка. За даними «Українського інституту національної памяті», червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам’яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло. Минулорічним гаслом свята було «Ніколи знову».

Будемо пам’ятати, доки живемо.

8 та 9 травня в Україні, так само як у світі, відзначаються Дні пам’яті та примирення, присвячені пам’яті жертв Другої світової війни.
Ці дні присвячені пам’яті тих понад 80 мільйонів людей, чиє життя було обірвано насиллям світового масштабу, людям усіх рас і націй, чоловікам і жінкам, воїнам і мирному населенню, малим дітям і старим – усім загиблим і усім тим, хто вижив та пройшов через усі кола пекла Другої світової війни.

Українське коріння

180 років від дня народження Петра Ілліча Чайковського (1840-1893), російського композитора й диригента.
Петр Ілліч Чайковський був глибоко трагічною людиною. Він був людиною безмежно талановитою, щедрою. Він був людиною російської культури, але людиною, яка ніколи не забувала про своє українське коріння.
Петро Ілліч Чайковський – російський композитор, диригент, педагог, музичногромадський діяч. Народився 7 травня 1840 року в селищі при Камсько-Воткінському заводі Вятської губернії, нині місто Воткінськ (Удмуртія), у родині гірничого інженера. Походив з українського роду Чайок. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, походив з-під Кременчука, в ранзі козацького сотника брав участь у битві під Полтавою й помер від ран. Його син, Петро, народжений на Полтавщині (дід композитора), навчаючись в Києво-Могилянській академії, прийняв прізвище Чайковський. Пройшовши російськотурецьку війну та відслуживши полковим лікарем, став городничим Слобідського Донедавна про українське походження Петра Чайковського майже не йшлося, а якщо його й згадували, то нашвидку. Дослідники писали лише про те, що композитор часто приїздив для праці та відпочинку в Україну (Кам’янка, Браїлів, Тростянець, Низи), де милувався її природою, яка надихала його на творчість, народжувала музичні образи.
Тож перейдемо до конкретних фактів. Здавна в Україні був відомий козацький рід Чайок, його родичами були Гребінки, Гоголі. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, шляхтич, родом з-під Кременчука, козацький сотник Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран, залишивши двох синів. Один із них – Петро Чайка (дід композитора), народжений на Полтавщині,під час навчання у Києво-Могилянській академії взяв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. Звитяжив на російсько-турецькій війні, служив полковим лікарем, потім був приписаний до дворянства Казанської губернії та призначений городничим (начальником поліції) у В’ятську губернію, де й пустив корені.
Відомо, що 1890 року Чайковський був одним з перших, хто оцінив оперу свого майже однолітка Миколи Лисенка “Тарас Бульба”.
В основу однієї з тем найпопулярнішого свого твору - Першого фортепіанного концерту покладений наспів українських лірників, яких композитор чув у Кам”янці: “Слухав лірні співи сліпих, - писав композитор, - усі сліпі співці в Малоросії співають один і той же вічний мотив. Я почасти скористався цим мотивом”. А хороводну тему фіналу Концерту “Вийди, вийди, Іванку, заспівай нам веснянку” П.Чайковський узяв зі збірника українських народних мелодій відомого фольклориста, збирача народних пісень О.Рубця.
Ще помітнішими є українські мотиви, ба більше – програмна українськість в другій симфонії Чайковського. Леся Олійник так говорить про цю симфонію.
Улітку 1842 р. композитор закінчив у ескізах другу симфонію, названу “Журавель”. В оркестровці композитор імітував звучання сільського оркестру – звичного супутника українських народних гулянь; Ще при житті П.Чайковського вона була названа “Українською симфонією”.
Кращі романси Чайковського теж були створені в Україні - в Браїлові. Один з них – “Я ли в поле да не травушка была», написаний на основі тексту популярної української пісні “Чи я в лузі не калиною була”.
Відомо, що за життя Чайковський надзвичайно цінував творчість Шевченка. Він написав твір за його поезією “ На вгороді коло броду” у Кам‘янці 1880 року та романс “Садок вишневий коло хати”, щоправда на російський переклад Мея.
У 1893 році – в останній рік свого життя Чайковський відвідав Україну, де на нього чекали концерти, оперні постановки та вияв величезної любові і слави.
Петро Ілліч Чайковський – композитор зі світовим ім’ям. Ми пишаємося тим, що композитор творив свою геніальну
музику саме під генетичним впливом своїх козацьких коренів.