ПОДЯКА ЗА ПОДАРОВАНІ КНИГИ

Дарування книг у бібліотеку — це давня форма доброчинності та надійне джерело поповнення фонду. Дарунки книг у бібліотеку — це рух душі, безкорисна щедрість та добра воля дарувальника. А факт надходження дарів у бібліотеку — це показник престижу бібліотеки, її місця у суспільному житті. Працівники Гусятинської  районної  бібліотеки  щиро вдячні за книги, отримані в дар бібліотеці від  нашої  читачки ,писменниці , людини з великим світоглядом та жагою знань Ганни Степанівни Романюк . Вона презентувала нам  дві  свої збірочки поезій «Надія не згасає» і «Промінь долі» .

    Висловлюємо свою подяку за внесок у формування фонду бібліотеки . Сподіваємось на подальшу співпрацю і нехай щастить вам  у ваших починаннях. 

   Ганна Степанівна Романюк (дівоче прізвище Колодійчук) народилася 9 березня 1938 року минулого століття в селі Циганах Борщівського району, Тернопільської області в селянській родині, які на той час були господарями своєї землі. Пережила війну і післявоєнні роки, навчаючись у холодних класах. Циганську школу закінчила у 1952 році, потім навчалась у Чортківському педучилищі, яке закінчила в 1956 році.

   Працювала вчителькою початкових класів в селі Троянівка, а потім до пенсії в Суходільській школі. Стаж роботи 39 років. Видала книжки « Крізь буревії життя», «Джерело Зеленої криниці», «Еліксир щастя», «Промінь долі», «Надія не згасає».  У збірку ввійшли вірші про Україну та її героїв, про труднощі життя, про природу.

                                  ВІН ВИЖИВ

Поранений лежав він серед трав,

Над ним хмарини білі пропливали,

А він, знесилений, на смерть чекав,

Вона між «градами» тут близько чатувала.

Лежав і марив, ніби в напівсні -

Пекучий біль, криваві рани…

Хто ж дасть напитися мені?

І рідні голоси до нього долітали:

- Синку, не спи, рідний, вставай,

Господь загоїть твої рани,

Мене в жалобі не лишай,

Вір в Нього, то на ноги станеш!

Вставай, коханий, не вмирай,

Любов’ю згою твої рани,

Мене вдовою не лишай,

Рани твої гоїтись стануть.

Вставай, татусю, не вмирай,

Ми завжди молимось за тебе,

Сирітську долю нам не лишай,

Твій біль ми переймем на себе!

Над ним схилилася дівчина:

Вставай, солдате, не вмирай,

Я твоя рідна Україна-

Мене на глум ти не лишай!

Він вижив, встав, у бій пішов,

Земля додала сили і родина.

Не смів померти, бо із ним

Був Бог і мати – Україна.