Світ краси і друкованого слова.

  Хочу розповісти вам про  дуже теплу і душевну зустріч, яка відбулася несподівано для мене. До нас, в Гусятинську районну бібліотеку для дорослих, завітала  Ганна Кичук. Як виявилось,  Ганна Марківна - наша колега, поетеса, людина ,яку Бог обдарував неоціненним багатством - багатогранним талантом. Ця жінка талановита буквально у всьому -  в роботі, творчості, дружбі, любові.

   Життя цієї творчої натхненної письменниці сповнене багатьма цікавими зустрічами, вагомими здобутками на літературно-мистецькій ниві.

     Народилася Ганна 6.07.1942р. в с. Верещани Лановецького р-ну, що на Тернопіллі. Семерічку Ганна закінчила в місцевій школі, а середню освіту здобувала в Новосільській школі.

  Саме любов  до книги простелила стежину в Теребовлянський технікум(бібліотечне відділення),яке закінчила в 1961 році і пішла працювати бібліотекарем в с. Лісовики . Згодом навчалася у Кременецькому , пізніше – Луцькому педінституті імені Лесі Українки. Після закінчення вишу  вже з новоствореною  сім’єю переїхала в Волинську область - мальовничий край Лесі Українки.

  Працювала у Погуляннівській школі ,Новосільській спеціальній школі - інтернаті , у с. Верещаки вчителем української, німецької мови та викладачем образотворчого мистецтва.

  Все життя жінки пов’язане з любов’ю до людей, природи, краси , знань, книги. З 1987 року вийшла на пенсію і з цього моменту почався новий , письменницький відлік часу. Всі свої пізнання хотіла передати іншим. Нині в творчому доробку Ганни Марківни багато збірок: « Відлітають Журавлі»( 1988р) , «Розстріляна юність»(2006р), «До зір – через терня»( 2011р.) та інші.

      В ході спілкування з бібліотекарями письменниця  подарувала свою книгу «Воркутинська Голгофа в долі наших краян» (2019р.). Ця книга про терор і жертви репресій тоталітарного режиму на теренах Новосільщини, що на Тернопіллі. Вона продовжує серію «Реабілітовані історією». Рядки її написані зі спогадів, розповідей уродженців сіл нинішньої Новосільської об’єднаної територіальної громади, які в роки радянської тоталітарної системи перенесли нелюдські тортури в Новосільській, Тернопільській, Дрогобицькій тюрмах та в без вогневому пеклі Воркути. Про наших краян-каторжан, які вже відійшли у вічність, розповіли їхні родичі. 
    Розкривши ще одну грань своєї особистості  як талановитого творця, твори Ганни Кичук  вражають глибиною емоційної напруги, силою духовних і моральних випробувань, людяністю, великим патріотизмом.

    То ж нехай вічною для усіх нас  буде  естафета добра і любові. Бережімо родину і нехай міцною, непереможною ніким і ніколи  буде  велика наша родина – Україна.

На згадку про зустріч відбулися традиційне фото і автограф. 

Клим Чічка-Андрієнко

   Споконвіку нас українців , знають , як народ у якого глибока і міцна пісенна традиція. Кожен порух вразливої української душі перейшов у пісню сповнений красою. Серед музичного обдарованого народу маємо імена співаків. Які здобули світову славу майстрів вокального мистецтва. Таким був Клим Чічка - Андрієнко.

   Сьогодні По місцевому радіомовленню Любов Мацієвська розповіла про життєвий і творчий шлях нашого земляка Клима Чічка - Андрієнко.

Мало хто з українців знає ім’я цього всесвітньо відомого співака, адже розквіт його слави припадає на той час, коли він залишив Україну і виступав на оперних сценах Західної Європи.0

   Клим Чічка-Андрієнко народився 19 липня 1885 р в м. Копичинці, нині – Гусятинського району, у сім’ї місцевого міщанина Андрія Чічки. Після закінчення навчання в Копичинцях студіював в Учительській семінарії у Тернополі. Тут був солістом хору й скрипалем в оркестрі. Потім учителював у с. Городниці на Гусятинщині та Львівській гімназії.

Але його широка натура прагнула до знань, і він взявся вивчати філософію у Віденському університеті. З вибухом Першої світової війни добровольцем пішов до війська й згодом опинився у таборовій гімназії учителем співу та математики. Після війни працював у центральній управі “Рідної Школи” і вивчав право у Львівському університеті.

   Де б і ким не працював, не полишав співу. Дружина Клима Чічки запропонувала йому піти до професора Раніері Горбовського перевірити свої голосові та музичні здібності. Той, прослухавши його голос, назвав Клима майбутнім найкращим співаком у Польщі. Далі Чічка вдосконалював свою вокальну майстерність у професора Фляма-Фюмянського і у 1922 р. виступав на сцені Львівської опери. Через закони, які тоді панували у спольщеній Львівській опері, він був змушений узяти собі польське або італійське псевдо. Тому сольні партії в операх Чайковського, Вагнера, Пуччіні К.

Чічка-Андрієнко виконував під псевдонімом Клименса Квятковського. З 1925 по 1927 р. виступав у Львові на українських сценах із багатим репертуаром вітчизняних композиторів. Працював викладачем у Вищому Музичному інституті, однак ці досягнення не задовольняли співака. Він інтенсивно працював у “Рідній Школі”, першим організовував для неї американську допомогу. Зібравши великий матеріал, що висвітлював підневільний стан українського шкільництва під Польщею, видав книгу “Українські школи в Галичині в світлі законів і практики” (1924), взявши собі псевдонім К. Федорович.

   У 1927 р. виїхав на подальші студії співу до Італії. З 1928 р. К. Чічка-Андрієнко – соліст Берлінської опери. Тут він працював у бібліотеках, студіюючи самостійно фізіологію, акустику, механіку та педагогіку співу.

    У 1934 р. К. Чічка-Андрієнко повернувся до перерваної мистецької діяльності. З колосальним успіхом виступив на конкурсі в музичному салоні Бергін-Бронечест у Берліні, а 24 березня – в залі Бетховена. Критика прихильно поставилася до співака, даючи найвищу оцінку його майстерності. “Це тепер є справжнім співочим феноменом, подиву гідної, єдиної у своєму роді, рідкісної вартості”. Клима Чічку-Андрієнка порівнювали з Карузо. Він отримував запрошення до самостійних конкурсів у більшості німецьких міст. Але гітлерівська влада стала на перешкоді.

   Український митець у німецькому середовищі, яким би геніальним він не був, все ж залишався чужинцем. Климові Чічці довелося відчути на собі всю зверхність і зневагу, з якими гітлерівці ставилися до іноземців, особливо до українців. Перед ним поставили вимогу прийняти німецьке громадянство та прислужитися нацистській партії. Співак не зміг піти на компроміс із совістю і честю українця. Після кількох конфліктів з владою він змушений був усунутися від кар’єри співака, повернутися до педагогічної діяльності, а згодом виїхати до глухої провінції.

    До співацької діяльності повернувся лише після 1945 р. Мав концерти у Німеччині, Польщі, Італії, Франції, Швеції, Нідерландах. Серед репертуару світової класики – твори українських композиторів М. Лисенка, Д. Січинського, С. Людкевича. Але здоров’я співака почало підупадати. Всім серцем хотів повернутися на батьківщину, але до рідного краю його не пустили. На заяву про дозвіл приїхати в Україну отримав від радянського уряду відмову.

   У 1950 – 1970 рр. Клим Чічка-Андрієнко, живучи в тяжких умовах, у чужорідному середовищі, намагався всього себе віддати праці. В Ротенбурзі він заснував школу і працював над книжкою “Про модерний вишкіл голосу”.

   5 березня 1967 р. співака не стало. Клим Чічка-Андрієнко помер на чужині, похований у Ротенбурзі. Щоб вшанувати пам’ять великого земляка, копичинська громада назвала його іменем одну з вулиць міста. У Копичинському музеї театрального мистецтва відкрита експозиція, присвячена Климові Чічці-Андрієнкові.

«Україно, незборима зроду - ти душа великого народу»

    16 липня  1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, за якою Україна стала самостійною у вирішенні питань державного життя, законів, економічного і політичного статусу.

    Декларація стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на декларацію, було прийнято Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

   В приміщенні Гусятинської районної бібліотеки відбулась тематична година  , проведена працівниками бібліотеки  спільно з працівниками  відділу культури та зв'язків з громадськістю, районного будинку культури.  Відбувся перегляд літератури біля книжкової виставки «Декларації про державний суверенітет України – 30 років».

   З нагоди відзначення цієї значимої для України  події бібліограф Любов Мацієвська зачитала історичну довідку.

   З присутніх голова Гусятинської районної ради Василь Бойчук розповів, що цей документ був важливим кроком, зробленим республікою на шляху до своєї незалежності,  є продуктом своєї епохи, конкретних історичних обставин та політичних компромісів. У Декларації проголошується не державна незалежність, самостійність України, а її суверенітет.

  Під час обговорення Степан Новінчук зазначив,  що все ж Декларація залишається унікальним історичним документом. Зокрема саме в цей період у роботі українського зовнішньополітичного відомства з’явилося чимало нового і цікавого. 

   А також виставку переглянув Член асоціації книговидавців та книго розповсюджувачів України Михайло Савчук, який зазначив, що книга і бібліотека – це скарбниця знань нашого минулого, теперішнього та майбутнього.

"Тернистий шлях державотворення"

   Сьогодні, 16 липня, Україна відзначає 30 річницю прийняття Декларації про державний суверенітет України.

   Так, 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила державно-правовий акт- Декларацію про державний суверенітет України, покликаний гарантувати національні інтереси народу України. Цим Актом Україна через 70 років після доби УНР та визвольної боротьби 1940-1950 рр. знову заявила про своє прагнення до державної незалежності. Декларація про державний суверенітет України стала основою для "Акта проголошення незалежності України", ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року. Тоді фактично вдруге Україна була проголошена незалежною демократичною державою і остаточно виведена зі складу СРСР. Незалежність України була підтримана на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Так, після 1 грудня 1991 р. Україну почали визнавати інші країни світу: 2 грудня- Канада і Польща, 3 грудня-Угорщина, 4 грудня-Латвія і Литва, 5 грудня-Російська Федерація, Аргентина, Болгарія.

   Викладку літератури, присвячену цій історичній даті оформлено в бібліотеці- філії села Товсте. Тут зібрано матеріали про події які відбувалися в сесійній залі тоді ще УРСР 30 років тому, описані спогади тих, хто творив українську історію та дуже хотів щоб Україна була незалежною.

«Родинні відносини, як джерело духовних цінностей».

  Традиційно в Україні 8 липня відзначається відносно молоде свято – День родини, яке бере свій початок з 2012 року відповідно до Указу Президента України «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят» від 30.12.2011 року.

  8 липня 2020 року  в  Гусятинській  районній бібліотеці працівниками бібліотеки  спільно з начальником відділу соціальної роботи Гусятинського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Свіітланою Томчук-Совою, начальником відділу «Гусятинського бюро правової допомоги» Наталією Янцевич був проведений  «круглий стіл» на тему: «Родинні відносини, як джерело духовних цінностей». Під час зустрічі Світлана Томчук-Сова розповіла про особливості соціальної роботи з клієнтами Центру в умовах карантину. Наталія Янцевич донесла до учасників «круглого столу» тему: «Особливості встановлення факту родинних відносин».

   З цієї нагоди у центральній районній бібліотеці  для дорослих. розгорнута виставка - порада  під назвою " Родинні відносини, як джерело духовних цінностей ", на якій представлена різноманітна література, яка стосується сім’ї, родини, виховання, дозвілля тощо.

«Сімейний альбом Орислави Цілійовської –Федорів»

Сьогодні, 8 липня, в Україні відзначається День сім'ї. Це відносно молоде свято, яке почали відзначати з 2012 року. А присвячене воно, у першу чергу, любові, взаєморозумінню, гармонії і вірності.

  Cімя , родина дуже важлива у житті кожної людини. Це найближчі люди, яких ми дуже любимо, які дарять нам тепло та допомагають у складних ситуаціях. Це й рідна домівка, затишна та безпечна. Родина – це твій маленький світ, в якому все зрозуміле, дороге.

  Такою чудовою родиною є сім’я Орислави Цілійовської –Федорів, активного користувача Гусятинської районної бібліотеки, з-під пера якої вийшло три книжечки поезій.

За спеціальністю Орислава Миколаївна  - бухгалтер. Але душа – поетична, наповнена переживаннями, любов’ю, болем,зачаруванням.

   Першу свою добірку «Дивосвіт очей моїх» авторка присвятила дітям, внукам , рідним і близьким. Тож   пані Орислава радо ділиться своїм родинним теплом і хочеться щоб це відчули усі, хто переглядатиме «Сімейний альбом Орислави Цілійовської –Федорів» та її вірш «Колись навчала мене мати».

Колись навчала мене мати,

Щоб не цуралась я рідні,

Щоб край свій любила

І Бога молила,

Щоб жили ми у мирі й добрі,

Криленька зітру, додому полечу,

До рідного дому лечу,

Там моя сім’я і вся моя рідня,

Дитинство і юність моя

Матусі науку я серцем прийняла,

Тепер навчаю синів,

Щоб край наш любили, батьків шанували,

В любові і дружбі жили.

Колоситься жито у полі,

Купається сонце в росі,

Так любо, як тебе чекають

В батьківській хатині усі.

Криленька зітру, додому полечу,

До рідного дому лечу.

Там моя сім’я і вся моя рідня,

Дитинство і юність моя.

Привітайте рідних і дорогих людей зі святом.