155 років від дня народження Андрея Шептицького

   29 липня минуло 155 років від дня народження Митрополита Андрея Шептицького, який заслужив бути названим славетним. Видатний богослов, знавець як східного богослов’я і традицій так і західного, аскет, Учитель Церкви, проповідник духовного життя, ще за життя визнаний українським народом "рідним Мойсеєм", «князем церкви». Цього року для українства є нагода згадати та вшанувати не просто церковного ієрарха, а й політичного та громадського діяча, щедрого мецената в галузі освіти, культури, поборника людських прав і гідності. У складні часи боротьби за українську державність його подвижницька релігійна, просвітницька і доброчинна діяльність духовно гуртувала  націю та сприяла збереженню  її самобутності. Головна мета його життя – створення на засадах християнської церкви соборної України, яка забезпечила б розквіт нації.

  До річниці Митрополита в Гусятинській районній бібліотеці діє книжкова викладка «155 років від дня народження Андрія Шептицького», біля якої працівники бібліотеки проводять  бліц-інформацію для відвідувачів.

  Нехай життєвий шлях, справи, і світогляд Великого Митрополита, як приклад, піддержують нас у вірі в краще майбутнє церкви і нашого рідного народу.

155 років від дня народження Андрея Шептицького

  29 липня – 155 років від дня народження Андрея Шептицького – метрополита греко – католицької церкви, українського громадсько – політичного діяча.

    По місцевому радіо виступила бібліограф Любов Мацієвська, яка ознайомила   жителів  селища Гусятин з життєвим і творчим шляхом Андрея Шептицького.

  Життя та діяльність митрополита Андрея справили величезний вплив на розвиток Української Церкви. Він одним із перших серед ієрархів УГКЦ почав використовувати народну мову в спілкуванні з вірними, досягнув того, що Греко-Католицька Церква під його багаторічним проводом стала розгалуженою та впливовою інституцією, важливим консолідаційним чинником і духовною опорою в змаганнях за державність України.

  Митрополит Шептицький походив з давнього українського роду. Він формувався як особистість і отримав всебічну освіту в багатонаціональній та мультирелігійній Австро-Угорській імперії. Після вступу до монастиря отців Василіян у Добромилі 1888 року прийняв чернече ім’я Андрей. Філософію та теологію студіював у Кракові, потім — право в Мюнхені. Після навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. У 1899 році його номіновано Станиславівським єпископом, а згодом у 1900-му — Галицьким митрополитом.

  Напевно, не було жодної важливої ділянки суспільного життя, у якій би митрополит не брав активної участі. Він підтримував молодих українських митців, надаючи їм стипендії для здобуття освіти у найкращих навчальних закладах Європи. На кошти митрополита було придбано будівлю, де розмістилася художня школа відомого митця Олекси Новаківського. У 1905 році він заснував Український національний музей, придбавши для нього окреме приміщення. Завдяки піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. Він особисто подарував музеєві майже 10 тисяч предметів з приватного зібрання й утримував його на особисті кошти. Крім того, він підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

  Митрополит займав також активну громадянську позицію в політичному житті тогочасної Галичини. Як Галицький митрополит він був депутатом Австрійського парламенту і Галицького сейму. Це давало йому змогу виступати перед урядом щодо підтримки українців у справі скріплення їхніх прав у державі. Підтримка Шептицьким Габсбургської монархії в Першій світовій війні стала причиною його арешту й ув’язнення під час російської окупації (1914–1917 рр.). Після війни він разом з греко-католицьким єпископатом підтримав створення Західноукраїнської Народної Республіки, проголошеної після розпаду Австро-Угорщини (1918 р.), а згодом у міжвоєнній Польській державі спрямовував свої зусилля та використовував дипломатичні зв’язки для забезпечення прав українців.

  У міжвоєнний період митрополит Андрей продовжував роботу з розбудови Церкви. За його ініціативою було засновано Львівську греко-католицьку богословську академію (1928 р.). Цей навчальний заклад під керівництвом отця доктора Йосифа Сліпого мав перерости в повноцінний університет — на зразок вищих навчальних закладів Західної Європи.

  Важливе місце у діяльності митрополита займала справа поєднання християнських Церков, повернення слов’янського сходу до єдності з Апостольським престолом. Протягом свого життя він підтримував контакти з тогочасними прихильниками унійного руху, як, наприклад, з російським філософом Володимиром Соловйовим, хорватським архієпископом Йосифом Штросмаєром, бельгійським архієпископом і кардиналом Мерсьє, відомим пропагандистом діалогу з Англіканською Церквою, німецьким богословом Максиміляном Саксонським — фахівцем у галузі східнохристиянських літургійних традицій. Митрополит сприяв розбудові Російської Греко-Католицької Церкви. З цією метою він двічі відвідав Росію (1907, 1912 рр.) та Білорусь. У березні 1917-го, отримавши від Папи Пія Х право на душпастирську діяльність серед католиків східного обряду на території Східної України та Росії, організував у Петрограді Синод Російської Католицької Церкви і призначив отця Леоніда Федорова екзархом для католиків візантійського обряду в Росії. Шептицький був також ініціатором Велеградських з’їздів, присвячених темам міжхристиянського порозуміння.

  У тому ж екуменічному дусі митрополит запровадив низку реформ в УГКЦ з відновлення східнохристиянського духу. У 1906 році створено студитський монастир, який очолив брат митрополита Климентій Шептицький, у 1913-му — східну гілку отців Редемптористів. Були засновані й жіночі Чини сестер Студиток, Мироносиць тощо. У міжвоєнний час митрополит Андрей Шептицький відкрито засуджував релігійну політику польської влади щодо християн православної конфесії та відкритими листами виступав на їхній захист.

Діяльність митрополита в роки Другої світової війни, за визначенням парламенту Канади, «служить і служитиме незабутнім прикладом оборони засадничих людських прав, що є першим обов’язком людської спільноти».

  Андрей Шептицький надавав жертовну поміч євреям у найтрагічніший час Голокосту. Ризикуючи власним життям, митрополит урятував близько півтори сотні євреїв, здебільшого дітей. Його пастирське послання «Не убий!» (листопад 1942-го) засуджувало насильницьке позбавлення життя будь-кого і з будь-яких мотивів. У листі до Папи Пія ХІІ український митрополит гостро засудив нацистську ідеологію і виступив на захист єврейського населення.

Митрополит Андрей Шептицький помер 1 листопада 1944 року й похований у крипті собору Святого Юра у Львові.

Світ краси і друкованого слова.

  Хочу розповісти вам про  дуже теплу і душевну зустріч, яка відбулася несподівано для мене. До нас, в Гусятинську районну бібліотеку для дорослих, завітала  Ганна Кичук. Як виявилось,  Ганна Марківна - наша колега, поетеса, людина ,яку Бог обдарував неоціненним багатством - багатогранним талантом. Ця жінка талановита буквально у всьому -  в роботі, творчості, дружбі, любові.

   Життя цієї творчої натхненної письменниці сповнене багатьма цікавими зустрічами, вагомими здобутками на літературно-мистецькій ниві.

     Народилася Ганна 6.07.1942р. в с. Верещани Лановецького р-ну, що на Тернопіллі. Семерічку Ганна закінчила в місцевій школі, а середню освіту здобувала в Новосільській школі.

  Саме любов  до книги простелила стежину в Теребовлянський технікум(бібліотечне відділення),яке закінчила в 1961 році і пішла працювати бібліотекарем в с. Лісовики . Згодом навчалася у Кременецькому , пізніше – Луцькому педінституті імені Лесі Українки. Після закінчення вишу  вже з новоствореною  сім’єю переїхала в Волинську область - мальовничий край Лесі Українки.

  Працювала у Погуляннівській школі ,Новосільській спеціальній школі - інтернаті , у с. Верещаки вчителем української, німецької мови та викладачем образотворчого мистецтва.

  Все життя жінки пов’язане з любов’ю до людей, природи, краси , знань, книги. З 1987 року вийшла на пенсію і з цього моменту почався новий , письменницький відлік часу. Всі свої пізнання хотіла передати іншим. Нині в творчому доробку Ганни Марківни багато збірок: « Відлітають Журавлі»( 1988р) , «Розстріляна юність»(2006р), «До зір – через терня»( 2011р.) та інші.

      В ході спілкування з бібліотекарями письменниця  подарувала свою книгу «Воркутинська Голгофа в долі наших краян» (2019р.). Ця книга про терор і жертви репресій тоталітарного режиму на теренах Новосільщини, що на Тернопіллі. Вона продовжує серію «Реабілітовані історією». Рядки її написані зі спогадів, розповідей уродженців сіл нинішньої Новосільської об’єднаної територіальної громади, які в роки радянської тоталітарної системи перенесли нелюдські тортури в Новосільській, Тернопільській, Дрогобицькій тюрмах та в без вогневому пеклі Воркути. Про наших краян-каторжан, які вже відійшли у вічність, розповіли їхні родичі. 
    Розкривши ще одну грань своєї особистості  як талановитого творця, твори Ганни Кичук  вражають глибиною емоційної напруги, силою духовних і моральних випробувань, людяністю, великим патріотизмом.

    То ж нехай вічною для усіх нас  буде  естафета добра і любові. Бережімо родину і нехай міцною, непереможною ніким і ніколи  буде  велика наша родина – Україна.

На згадку про зустріч відбулися традиційне фото і автограф.