29 липня – 155 років від дня народження
Андрея Шептицького – метрополита греко – католицької церкви, українського
громадсько – політичного діяча.
По місцевому
радіо виступила бібліограф Любов Мацієвська, яка ознайомила жителів
селища Гусятин з життєвим і творчим
шляхом Андрея Шептицького.
Життя та діяльність
митрополита Андрея справили величезний вплив на розвиток Української Церкви.
Він одним із перших серед ієрархів УГКЦ почав використовувати народну мову в
спілкуванні з вірними, досягнув того, що Греко-Католицька Церква під його
багаторічним проводом стала розгалуженою та впливовою інституцією, важливим
консолідаційним чинником і духовною опорою в змаганнях за державність України.
Митрополит Шептицький
походив з давнього українського роду. Він формувався як особистість і отримав
всебічну освіту в багатонаціональній та мультирелігійній Австро-Угорській
імперії. Після вступу до монастиря отців Василіян у Добромилі 1888 року прийняв
чернече ім’я Андрей. Філософію та теологію студіював у Кракові, потім — право в
Мюнхені. Після навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора
філософії. У 1899 році його номіновано Станиславівським єпископом, а згодом у
1900-му — Галицьким митрополитом.
Напевно, не було
жодної важливої ділянки суспільного життя, у якій би митрополит не брав
активної участі. Він підтримував молодих українських митців, надаючи їм
стипендії для здобуття освіти у найкращих навчальних закладах Європи. На кошти
митрополита було придбано будівлю, де розмістилася художня школа відомого митця
Олекси Новаківського. У 1905 році він заснував Український національний музей,
придбавши для нього окреме приміщення. Завдяки піклуванню Шептицького в музеї
зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. Він особисто подарував
музеєві майже 10 тисяч предметів з приватного зібрання й утримував його на
особисті кошти. Крім того, він підтримував діяльність українських
культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський
господар».
Митрополит займав
також активну громадянську позицію в політичному житті тогочасної Галичини. Як
Галицький митрополит він був депутатом Австрійського парламенту і Галицького
сейму. Це давало йому змогу виступати перед урядом щодо підтримки українців у
справі скріплення їхніх прав у державі. Підтримка Шептицьким Габсбургської
монархії в Першій світовій війні стала причиною його арешту й ув’язнення під
час російської окупації (1914–1917 рр.). Після війни він разом з
греко-католицьким єпископатом підтримав створення Західноукраїнської Народної
Республіки, проголошеної після розпаду Австро-Угорщини (1918 р.), а згодом у
міжвоєнній Польській державі спрямовував свої зусилля та використовував
дипломатичні зв’язки для забезпечення прав українців.
У міжвоєнний період
митрополит Андрей продовжував роботу з розбудови Церкви. За його ініціативою
було засновано Львівську греко-католицьку богословську академію (1928 р.). Цей
навчальний заклад під керівництвом отця доктора Йосифа Сліпого мав перерости в
повноцінний університет — на зразок вищих навчальних закладів Західної Європи.
Важливе місце у
діяльності митрополита займала справа поєднання християнських Церков,
повернення слов’янського сходу до єдності з Апостольським престолом. Протягом
свого життя він підтримував контакти з тогочасними прихильниками унійного руху,
як, наприклад, з російським філософом Володимиром Соловйовим, хорватським
архієпископом Йосифом Штросмаєром, бельгійським архієпископом і кардиналом
Мерсьє, відомим пропагандистом діалогу з Англіканською Церквою, німецьким
богословом Максиміляном Саксонським — фахівцем у галузі східнохристиянських
літургійних традицій. Митрополит сприяв розбудові Російської Греко-Католицької
Церкви. З цією метою він двічі відвідав Росію (1907, 1912 рр.) та Білорусь. У
березні 1917-го, отримавши від Папи Пія Х право на душпастирську діяльність
серед католиків східного обряду на території Східної України та Росії,
організував у Петрограді Синод Російської Католицької Церкви і призначив отця
Леоніда Федорова екзархом для католиків візантійського обряду в Росії.
Шептицький був також ініціатором Велеградських з’їздів, присвячених темам
міжхристиянського порозуміння.
У тому ж екуменічному
дусі митрополит запровадив низку реформ в УГКЦ з відновлення східнохристиянського
духу. У 1906 році створено студитський монастир, який очолив брат митрополита
Климентій Шептицький, у 1913-му — східну гілку отців Редемптористів. Були
засновані й жіночі Чини сестер Студиток, Мироносиць тощо. У міжвоєнний час
митрополит Андрей Шептицький відкрито засуджував релігійну політику польської
влади щодо християн православної конфесії та відкритими листами виступав на
їхній захист.
Діяльність
митрополита в роки Другої світової війни, за визначенням парламенту Канади,
«служить і служитиме незабутнім прикладом оборони засадничих людських прав, що
є першим обов’язком людської спільноти».
Андрей Шептицький
надавав жертовну поміч євреям у найтрагічніший час Голокосту. Ризикуючи власним
життям, митрополит урятував близько півтори сотні євреїв, здебільшого дітей.
Його пастирське послання «Не убий!» (листопад 1942-го) засуджувало насильницьке
позбавлення життя будь-кого і з будь-яких мотивів. У листі до Папи Пія ХІІ
український митрополит гостро засудив нацистську ідеологію і виступив на захист
єврейського населення.
Митрополит Андрей
Шептицький помер 1 листопада 1944 року й похований у крипті собору Святого Юра
у Львові.
Немає коментарів:
Дописати коментар