Чи не кожному свідомому українцю добре знайоме ім’я заслуженого діяча мистецтв України, поета-пісняра Степана Галябарди.
Степан Петрович Галябарда Народився 2 грудня 1951 року в с.Суходіл, Гусятинський район Тернопільської області. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету в 1973 році.
Працював у пресі, був на громадській роботі, працював головним редактором радіостанції "Молода гвардія", директором першої в Україні незалежної комерційної радіостанції "Радіо Roks" у Києві.
У 1991 році вийшла у світ перша його збірка поезій "Не поверну човен", яка складається з двох розділів "Біль України" і "Не поверну човен". У збірку увійшло багато віршів, які С. Галябарда присвятив рідному краю, його чудовим мальовничим краєвидам, своїм землякам. Сьогодні важко уявити національний культурний простір без пісень поета-пісняра, заслуженого діяча мистецтв України Степана Галябарди.
У 1997 році у тернопільському видавництві "Збруч" вийшла друга збірка поезій "Догорає калина". В ній вміщено не тільки вірші різних років, але й — і це найголовніше — пісні, написані С. Галябардою у співдружності з багатьма відомими композиторами — Олегом Слободенком, Остапом Гавришем, Олександром Злотником, Олегом Марцинківським та іншими.
У книзі кілька розділів, об'єднаних одним тематичним спрямуванням: любов до матері, любов до коханої, любов до Вітчизни. В окремий розділ увійшла шоу-вистава "Я — Роксолана" — про долю славетної українки з наших країв.
Читаючи вірші, слухаючи пісні на слова С.Галябарди маємо змогу насолодитися красивим і високим поетичним словом, оригінальною образністю і тонкою ліричною щирістю автора, вмінням торкнути найсокровенніші струни людської душі.
В Гусятинській районній бібліотеці проведено поетичну годину «Пісенний диво-сад його душі» та розкрито викладку літератури «Поверни мене, доле, шляхами, у дитинство мене поведи».
Вірні друзі мої
Знову свято моє настає
Вас у гості запрошую я.
Я щасливий, що ви в мене є,
Вірні друзі, як совість моя.
Бо коли у біді, а чи в тузі
Опинявся в житті на краю,
Підставляли плече вірні друзі,
Щире серце і душу свою.
Приспів:
Вірні друзі мої, щирі друзі,
Вас сьогодні у мене багато,
Ви злетілись усі, ви до мене прийшли
Із близьких і далеких країв.
Вірні друзі мої, щирі друзі,
Радий вам я і в будні, і в свята,
Моя пісня для вас, все найкраще для вас,
Вірні друзі мої.
І веде мене доля моя
Крізь спекотливу тишу і грім.
Та ніколи не зраджував я
Рідній пісні і друзям своїм.
Я не знаю, ще скільки літ
По дорозі у вічність мине.
Але вірю, що друзі і світ
В суєті не забудуть мене.
Приспів:
Вірні друзі мої, щирі друзі,
Вас сьогодні у мене багато,
Ви злетілись усі, ви до мене прийшли
Із близьких і далеких країв.
Вірні друзі мої, щирі друзі,
Радий вам я і в будні, і свята,
Моя пісня для вас, все найкраще для вас,
Вірні друзі мої.
Це мій неповторний рідний край
Сміється в небі місяць молодий
І соловей до ранку не змовкає,
І білим сяйвом світяться сади,
А та любов на струнах серця грає.
То все мій неповторний рідний край,
Тут народився, тут живу й кохаю.
Співай же, серце, ти, музико, грай,
Такого краю більш ніде немає.
Приспів:
Тобі вклоняюсь, доленько моя,
За те, що в Україні народився,
Що у красі і щасті виріс я, |
І материнським словом причастився! |
Нового віку сонце вже встає
І нам його зозуленька віщує,
А українство дороге моє
Одвічно край свій любить і шанує!
Надія наша чиста, як роса,
Творити щастя в мирі і терпінні,
Чому всміхались світлі небеса |
І ми були довічно всі єдині!
Приспів.
Моє тут джерело, мій рідний край,
Тут народився, тут живу й кохаю.
Співай же, серце, ти, музико, грай, |
Такого краю більш ніде немає.
Такого краю більш ніде немає!
У райськім саду (Яворина)
Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.
Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.
Приспів
На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.
Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,
Де таких, як і я, назліталася ціла сім'я.
Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,
Як мені не всміхнеться донька-сиротинка моя.
У далеких світах якось раптом усе я покину,
Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,
І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.
Немає коментарів:
Дописати коментар