Перше видання "Кобзаря" Тараса Шевченка

1840 - перше видання "Кобзаря" Тараса Шевченка

1840, 26 квітня – у Петербурзі вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Форзац першого видання «Кобзаря».

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.

Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.

Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.

Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.

До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».

Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. Кількість сторінок різнилася від 106 до 116-ти. Це пов’язано з тим, що в друкарні в деяких примірниках відновили вилучений цензором текст. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».

Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.
«Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».
Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.

Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.

Сьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.
Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою
Тараса Шевченка.

Письменник- мандрівник Микола Трублаїні.

25 квітня 1907 року народився Микола Петрович Трублаїні – людина славної долі і непересічного таланту, журналіст, письменник, педагог, невтомний мандрівник та романтик.
Творчість письменника – це ціла епоха дитячої літератури. Його персонажі були списані з реальних людей. У своїх книгах Микола Петрович змальовував побут та звичаї корінних жителів північного краю. Багато героїв оповідань та повістей письменника – підлітки. Але є і багато оповідань для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку. Таких як “Крила рожевої чайки”, “Мандри Закомарика”, “Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку” тощо.

34-та річниця Чорнобильської катастрофи.

26 квітня цього року минає 34 роки з часу Чорнобильської катастрофи. Ця трагічна подія забрала тисячі жертв і чорним мороком оповила Україну і світ. Мабуть, немає жодного з мільйонів колишніх громадян СРСР, хто б не знав та не пам’ятав цього слова, що навіки стало синонімом трагедії: Чорнобиль.

Проте, скільки б не пройшло часу, все одно чорнобильський біль чорною гіркотою осідає в душах українців, ця трагедія навіки оселилась у людських серцях. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Чорнобильська трагедія жорстоко нагадує нам про те, що люди ще не зовсім освоїли могутню енергію атома.

100 років від дня народження Дмитра Григоровича Білоуса (1920-2004), українського поета, перекладача і критика

Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження Дмитра Григо́ровича Білоу́са — українського поета, перекладача з болгарської мови, літературного критика, громадського діяча, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (за книжку «Диво калинове»). Автора збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників.
Перші сатиричні твори Дмитра Білоуса привернули увагу й читачів, і професійної критики. Прикметною рисою Білоуса-сатирика є висока культура віршування, невтомне дбання про форму — ритм, римування, звукопис.
Ще одна дуже яскрава грань таланту Д. Білоуса — перекладацтво. Крім того, чимало перекладено прозових і драматичних творів, книжок для дітей, фольклорних видань.
Уже в зрілому творчому і життєвому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Його книжечки «Пташині голоси», «Упертий Гриць», «Про чотириногих, рогатих і безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Турботливі друзі», «Сад на Лисій горі», «Веселий Кут», «Гриць Гачок» залюбки читала і читає наша дітвора. Бо в них є конкретні життєві ситуації — цікаві, повчальні, кумедні.

100 років від дня народження Григорія Тютюнника.

Григорій Михайлович Тютюнник - український прозаїк, поет. Народився 23 квітня 1920p. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. З 1938р. майбутній письменник — студент Харківського університету, навчання в якому перервала війна. Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалось в пам'яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця. В післявоєнні роки був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу "Жовтень", вів активну і напружену літературну діяльність. Творчий доробок митця складають збірка оповідань "Зорані межі" (1950), повість "Хмарка сонця не заступить" (1957). Вже після смерті письменника побачила світ збірка поезій воєнного часу "Журавлині ключі" (1963).
Роман Г.Тютюнника "Вир" (1960 - 1962) посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору.
Г. Тютюнникові вдалося створити широке епічне полотно, густо населене різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як гостро-актуальні, так і вічні проблеми людського буття. Автор відмовився від утверджуваної десятиліттями практики схематизованого, одноплощинного зображення людини, натомість представив своїх героїв насамперед індивідуально неповторними особистостями. Помер 29 серпня 1961року.

Великдень – найголовніше християнське свято!

     Великдень – найголовніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа.   Утім   це св’ято увібрало у  себе чималу  кількість і християнських  елементів,  унаслідок чого стало унікальним чи не у кожному регіоні.
     Дуже багато  елементів, традицій, які ми маємо сьогодні на Великдень. Однією з основних традицій цього періоду для кожної домівки є приготування паски.

    Саме у четвер прийнято випікати паски, оскільки існує повір`я, що робити це у п`ятницю – гріх і паска не вдасться. Цей процес означений низкою різноманітних обрядових дій, ритуалів. Найперше – промовляння спеціальних словесних формул, щоби паска виросла доброю, адже раніше було прийнято пекти великі паски, а не такі, як зараз. Ще у 30-х роках люди виносили паски на освячення не у кошиках, а у спеціальних скатертинах, бо у кошик вони не вміщалися. Так от, однією зі словесних формул, яку використовували на Волині, коли саджали паску у піч, її хрестили, і говорили  «Христос Воскрес». Коли випікали паску, не дозволялося сідати. Дуже багато обрядів було спрямовано на те, щоби паска не тріснула, не була деформована, бо вірили, що  це віщує якісь негаразди  на рік,  або ж  навіть  смерть  когос ь з членів родини. У цей час господиня лишалася у хаті сама, нікого не впускала.
      Великодній набір мав обов`язково містити паску і крашанки з писанками. Однак в залежності від місцевості до нього також додавали молочні продукти, м`ясо тощо. Також найпоширенішим продуктом, який кладуть до кошика, є сіль. Нею обсипають домівки, частинку завжди намагалися брати з собою, ідучи у важливу дорогу. З цією ж метою освячували мак. Ним обсипали ворота, щоби відьма не проступила, вороги не підходили до домівки.Подібними властивостями наділяли і часник.

      Відділ культури та зв’язків з громадськістю Гусятинської РДА і усі працівники Гусятинської ЦБС приєдналися до традицій та з великим задоволенням випікали паски  у власній оселі, що загалом додали родині особливого Великоднього настрою.  У хаті рясно і смачно пахло тістом, навіть уві сні таким чином відчувалося наближення особливого свята, радість , світла і надії!!!