На Київщині,
Яготинського району у верхів'ях річки Чумгак, серед золотистих нив розкинулося
мальовниче село Богданівка, оторочене, мов віночком, синіми тихими водами 7
грудня 1900 р. у родині Білокур народилася дівчинка Катерина-видатна українська
художниця. Своїми полотнами й душею виспівала дивовижну красу України у квітах.
Її картини чарують неповторністю, невичерпною ніжністю, яскравою самобутністю.
У них-тремтлива простота і таємнича глибинність, затишне тепло і споконвічна
мудрість.
Талант її був великим і багатогранним.
Художниця залишила нам у спадок виразні портрети, поетичні пейзажі, соковиті
натюрморти та ніжні акварелі. А її вишивки були істинними витворами
національного мистецтва. Відомо також, що Катерина Василівна писала казки та
оповідання. Здавалося б-людина з геніальним талантом має бути щасливою. Чому ж,
створюючи квітковий рай на полотнах, вона зазнала немало пекельних мук на
землі? Чому була змушена все життя відстоювати своє право малювати, терпіти
людський осуд та переживати неприйняття рідних, котрі вважали живопис
безглуздим заняттям? І чому усе життя боролася-бо, здавалося, увесь світ
повстав проти неї.
Про життєвий і творчий шлях геніальної
художниці можна дізнатися з матеріалів, представлених на книжковій
викладці "Катерина Білокур і її не в'янучі квіти" у
бібліотеці-філії с.Товсте
Доля випробовує тих, хто надумав дійти до
якоїсь великої мети, але сильних духом не злякає ніщо. Вони із стиснутими
устами, сміливо, уперто і гордо ідуть до поставленої мети. Крок за кроком, все
вперед і вперед. І тоді доля нагороджує їх сторицею. І відкриває перед ними усі
таємниці дійсно прекрасного і неперевершеного мистецтва. Ці слова були написані
рукою Катерини Білокур і прочитані вже після її смерті. Вона вистраждала це
переконання всім своїм життям, бо всупереч долі все ж стала справжнім великим
художником.
Немає коментарів:
Дописати коментар