четвер, 28 листопада 2013 р.

«Горить свіча, як пам'ять, як сльоза»

Чи можливе? Чи таке можливе?!
Чи колись повірить чоловік:
Що родючі українські ниви
Народили 33-й рік?
       Похоронним дзвоном по всій нашій землі прокотилася страшнюча чума Голодомору. Ніколи-ніколи світ не бачив такого штучно створеного лиха. Ніколи-ніколи про горе настільки великого масштабу так голосно не мовчали в той час, коли 10 мільйонів людей просто щезли з лиця землі, ніби й не народжувалися, не росли, не кохали, не плакали, не сміялися, не жили…
    …Лихо. Горе. Біль. Кров. Смерть… Це те, що залишає по собі слово Голодомор в моїй душі. Це те, що знищує свідомість і роз’їдає всю мене. Це страшно. Це боляче до самих кісток. Але це те, про що потрібно пам’ятати і не уникати. Не можемо ще раз такого допуститися. Це те, що точить нашу країну зсередини наче хробак яблуко. Адже скільки під час голоду висохло людей, які б мали стати батьками тих, хто мав би боротися за єдність, братерство і добробут України.
       Вечір-реквієм «Горить свіча, як пам'ять, як сльоза» проведено в районній бібліотеці проведено з учнями 10 класу (класний керівник Н.О. Решетило). В читальному залі розгорнута книжково-ілюстрована виставка «Ой доле наша, доле українська» про яку учасникам вечора розповіла бібліотекар Н.В.Мудра.
 
      Жертв пам’яті голодомору учасники вечора вшанували хвилиною мовчання. Для того, щоб молоде покоління знало ціну крихти хліба в голодовий рік, їм було роздано по окрайчику хліба.





 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар